Історико-краєзнавчий музей "Берегиня"

Історія створення музею розпочалася у 1989 році. Працювали і педагоги, і учні, і батьківська громадськість.

Паралельно проводилися археологічні розкопки вчителем історії Рибак Марією Іванівною разом із учнями 5-9 класів (з 1991 р.) з обох берегів річки Верещиця, що протікає у селі Заверещиця на Городоччині. Юні археологи знайшли частинки дископодібних нуклеусів, відщепи скребок з відтискною ретушшю, гостру частину кремнієвого ножа, уламки посуду часів середньовіччя, Давньої Київської Русі. Люди, не байдужі до збереження історико-культурної спадщини Городоччини, приносили до школи писемні матеріали, давні знаряддя праці, пожовклі книжки, підручники, газети та журнали, старі вишиті рушники,серветки, сорочки, сукенки, фотографії рідних, зносили все, що було зайвим вдома. З часом зібрані речі було записано у книгу обліку, що і стало зародком майбутнього музею.

Зачинателем і організатором музейної справи у школі є вчитель історії Рибак М.І., яка особистим прикладом надихає учнів, вчителів, громаду до відродження та збереження традицій і культурних надбань пращурів. Робота музею спрямована на дослідження маловідомих сторінок історії рідного краю.

Марія Рибак разом із однодумцями Наталією Хомою, педагогом-організатором, Ольгою Кисельовою, вчителем історії, Марією Кулик, вчителем інформатики, розробили Статут та план роботи музею, систематизували зібраний матеріал у відповідні розділи. 30 березня 2011 р. наказом директора школи був відкритий історико-краєзнавчий музей «Берегиня».

24 жовтня 2013 року музей взято на облік у комунальному закладі Львівської обласної ради «Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій і туризму учнівської молоді» (Свідоцтво № 124).

Щорічно фонди музею поповнюється новими експонатами. У 2008р. було приблизно 100 експонатів, у 2013р. - 574, а зараз - понад 650.

Спершу площа музею становила 58,2 м2, а сьогодні збільшена до 87,24 м2.

Екскурсії здійснюються поетапно по матеріалах експозиційних розділів:

1. Археологічні знахідки - це археологічні пам'ятки: частинки дископодібних нуклеусів, відщепи скребок, частина кремнієвого ножа, культовий оберіг, уламки посуду культури лінійно-стрічкової кераміки ХІІ-ХІVст. Київської Русі. Доповнюють експозицію архівні матеріали, де перша згадка про село датується 1456 роком. З часом назва змінилась на Цунів. До грудня 1939р. с.Цунів відносилось до Городоцького повіту Львівського воєводства, пізніше. - Янівського (Івано-Франківського району) Львівської області. У 1946 році село перейменоване на Заверешиця, всупереч рекомендаціям райвиконкому, яке вважало потрібним залишити історичну назву «Цунів». (І зал)

2. Світлиця - переносить нас в українську хату кінця ХІХ початку ХХ ст., де представлені найважливіші речі хатнього побуту, зібрані у старожилів села: стіл, бамбетель, прялка, ткацький верстат, колиски, куферок, скриня з вензелем, маснички, лопата та кацюба для випікання хліба в печі, шатківниця, нецьки. Поділилися господині і ложками, тарілками (серед них: з малюнком Ленін на полюванні, 50 Лет Октября, німецька 1941 року із свастикою, декоративний таріль петриківського розпису),ножами, глечиками (особливо цікавим є глечик з вузьким горлом з темної випаленої глини для зберігання наливок). Цінними експонатами є праски: чавунні та вугільні (ХІХ початок ХХ ст.). (ІІ зал)

3. Господарське начиння - була створена в результаті активної пошукової роботи. До уваги відвідувачів: частини воза, пристрої для очищення та чесання льону, ціпи - дорослий та дитячий. Особливо привертають увагу жорна із віялками, ступа з цільного дерева та ярмо для волів (кінець ХІХ - початок ХХ ст.). (ІІ реакреація)

4. А мати вишивала - висвітлює здобутки майстринь вишивки:рушники, сорочки, фартушки, серветки, обруси. Окремі рушники ексклюзивні, вражають гамою кольорів, цікавими візерунками і вишиті тільки в одному екземплярі («Родинне щастя», «Віночок Богородиці», «Достаток»).Є весільний обрядовий рушник та скатертина. Привертає увагу вишита сорочка із грубого домотканого полотна. (І зал)

5. Наша ціль - людське щастя і воля - розділ висвітлює діяльність читальні «Просвіта», що діяла на території села з 9 липня 1896р. до 22 січня 1939р. В результаті проведених досліджень ми дізналися, що просвітяни мали свою бібліотеку, де найбільшою популярністю користувалися історичні оповідання. Ще ставили вистави, хоча читальня не мала власного будинку, а займалась в кооперативі «Правда».

В процесі пошукової роботи була відтворена історія Повітненської сільської ради зі спогадів Буйни Миколи Васильовича (голови села з 1950 по 1958р.) Перша згадка про сільську раду датується 1939р., де головою був Марціян Михайло. В подальшій історії головами села ставали росіянин, жителі села Заверещиця та Повітно.

Ще однією темою для досліджень стала історія колгоспу, який вже канув в лету. Його часто перейменовували: 1940р.- ім. Т. Шевченка, 1950р. - ім. Сталіна, 1956р. - «Заповіт Леніна», який об'єднував села Заверещиця, Повітно, Мшана, Суховоля.

Підсумком досліджень є стенд «Заверещиця у документах і спогадах». (І зал)

6. Школа - вчора, сьогодні, завтра - подає повну інформацію про діяльність школи з 1890 року (архівний документ - справа 2966), шкільна документація ( накази, журнали, протоколи) та спогади педагогів-ветеранів Буйни М.М., Годій К.П., Вольф М.Д., Квасниці О.П., Кіргач І.М.

Дослідники знайшли цікаві матеріали про навчання неграмотних і малограмотних, діяльність гуртків, вивчення у 50-х роках трьох мов: англійської, німецької, російської, чисельність учнів, плинність кадрів серед вчителів, директорів школи (стенд «Вони керували школою»).

Школярі відслідкували педагогічні стежини вчительських династій: Пітко - Кіргач - Дякунчак, Наливайко - Дудяк - Дуда, Каришин - Пивовар (стенд «Шкільні династії»), історію школи, створення власних Герба, Грамоти, Гімну, Заповідей (стенд «Шкільна родина - «Берегиня»»).

Занесено в каталог, як музейний експонат, відеофільм про відкриття історико-краєзнавчого музею 30.03.2014 року. (І зал)

7. Нумізматична колекція - в результаті активної пошукової діяльності школярами були зібрані і досліджені матеріали, що наповнюють нумізматичну колекцію. Це монети (початок ХІХ ст. до наших днів), Державні кредитні білети (1898р., 1909р.),радянські облігації 50-х років ХХ ст., лотерейні квитки. Значну частину експозиції становить колекція паперових карбованців різної номінальної вартості часів СРСР, а також купоно-карбованці. Цікавими для відвідувачів є купюри угорських форинтів та польських злотих. Захоплення у відвідувачів викликають монети часів перебування західноукраїнських земель у складі Австро-Угорщини: монета із зображенням Франца ІІ (рік не визначено), 1 kreutzer 1763р., 1851р., 1856р., 1860р. та монета 10 zlotych 1935р. із зображенням Йозефа Пілсудського. Потрібно ще визначити вартість та походження монет 1814 р., 1894р., 1896р. (І зал)

8. І серцем, і душею з Господом - представлена інформація про історію церкви:

• у 1746 році була збудована дерев'яна церква Онуфрія Великого, дзвінниця (сьогодні - це архітектурні пам'ятки);
• у 1764 році зробили ремонт і освятили в день Введення в храм Пресвятої Богородиці;
• з 1962 по 1989р. церква була закритою;
• нова церква була освячена 1994 року, а дзвіниця - 2003р.

Надбанням експозиції є ікони (ХІХ-ХХ ст.), вишивки, статуетки Богородиці, молитвенники з 1938 року. (перша реакреація)

9. У полум'ї війни - знайомить відвідувачів із військовими трофеями часів Другої Світової війни, нагородами, військовим одягом , життєписом ветеранів та воїнів УПА (стенд «У полум'ї війни»). 2015р. - доповнено розділом «Революція гідності», де представлено щити, каски, бити, саморобний бронежилет, привезені нашими педагогами з Майдану Грицівом М.М. та Хамиком А.І. 2016р. - розділом «Герої не вмирають», де виставлено для огляду залишки зброї, боєприпасів та інші військові речі, привезені односельчанами і волонтерами із зони АТО. Частина з них має дарчі написи. Рада музею створила стенд «Наші герої». (праве крило)

Особливо цінними експонатами музею є:

• уламок кремнієвого ножа (гостра частина), який використовували первісні люди періоду нового кам'яного віку (неоліту);
• уламки посуду жителів Давньої Русі сірого кольору з грубими стінками (3-4 мм), світло-коричневого - з елементами орнаменту та обробленого поливою, переважно зеленого кольору;
• прялка, ткацький верстат, домоткана сорочка кінця ХІХ ст.;
• художнє полотно невідомого автора із зображенням церкви св. Онуфрія с. Заверещиця Городоцького району Львівської області;
• форма для випікання баранчика (середина ХІХст.), виготовлена з чавуну. Жителі села посвячували його на Пасху і прикрашали ним Великодні кошики;
• загадкою для нас є ложечка із жовтого металу (не визначено), має відтиснений візерунок та, мабуть, зображення Будди. Це говорить про розвиток торгівлі із країнами Сходу.

Колектив школи тісно співпрацює у музейній справі з Повітненською сільською радою, церквою св. Петра і Павла с. Заверешиці, відділом освіти Городоцької РДА, Новосільською ОШ І-ІІ ступенів, Мшанською ЗОШ І-ІІІ ступенів, Керницькою ЗОШ І-ІІІ ступенів.

Екскурсія щодо висвітлення історії розвитку школи с.Заверешиця проводиться у першому експозиційному залі протягом 10 хв. Загальна екскурсія по всіх експозиційних розділах розпочинається у першому експозиційному залі, продовжується у другому, першій рекреації, другій рекреації, завершується матеріалами Майдану - 2014 та АТО у правому крилі коридору; триває 60 хв.

Тематичні екскурсії проводяться по напрямках: «Археологічні знахідки», «Світлиця», «Господарське начиння», «А мати вишивала», «Наша ціль - людське щастя і воля», «Школа - вчора, сьогодні, завтра», «Нумізматична колекція», «І серцем, і душею з Господом», «У полум'ї війни».

Трохи історії...

Серед документів і донині зберігається справа 2966 про заснування та діяльність початкової школи в с. Цунові у 1890 р., яка діяла до 1939 року. Збереглося розпорядження від 1925 року про перехід школи на двомовне навчання за просьбою 20 дітей (українська і польська). У 1927р., 1931р. зафіксовано декларації батьків з домаганням української викладової мови навчання в школі.

У 1925 році розташовувалась початкова чотирикласна школа у домі німця, який виїхав. Пізніше там проживав Сабадаш Михайло Михайлович. Будинок викупила громада. Директором була полька Андрущенко, яка у 1939 році виїхала в Польщу, вчителем працював Дуфанець Степан Степанович.

З 1939 року до 1 вересня 1959 року діяла семирічна школа. Протягом 1940 - 1943 воєнних років навчання не проводилось. Розпочалося з 1 вересня 1944 року, уроки вели Балагут Марія Іванівна, Майгер Михайло Іванович з с.Годвишня Мостиського району, Ганиш Юлія Петрівна з Тернополя (тепер проживає у м.Янові), Коваль Вікторія Павлівна з Полтави, Пиріг Ксеня Онуфріївна, яку в 1946 році розстріляли за вказівкою КДБ, Вольф (Сарвас) Мирослава Дмитрівна, яка працювала з 1944 року до 1953 року (на даний час їй 87 років). В повоєнні роки була членом УПА. Сьогодні теж активна у громадському житті села.

З 1948 року по 1950 рік директором школи був Нечипоренко Іван Васильович, одружений, родом із Бережан. А з 20 серпня 1950 року директором став К.І.Матюшко, історик. Дирекція видавала неординарні накази:

Наказ №9 1950р. забороняв виїзд вчителів у Львів без дозволу директора.

Наказ №12 1950р. розкріплював неграмотних і малограмотних жителів с.Зушичі за вчителями школи і зобов'язував до 1вересня 1951 року ліквідувати неграмотність.

Винесено 2 подяки вчителям, які приурочені до державних свят: 33-ї річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції, 1 Травня та 1 подяку учням.

З 27 лютого 1952 року директором стає Дідух М.В. З 1 вересня 1953 року по 29 липня 1955 року директором семирічки був Козел П.Л.

Протягом 1953 - 1954 років винесено 1 подяку і 8 доган, у 1955 році - 3 подяки і 8 доган, а виключено зі школи 3 учні. Але працювали, відпочивали дружно і педагоги, і технічний персонал, незважаючи на суворий контроль.

1 вересня 1955 року вперше прийняла першокласників Мірка (Годій) Катерина Павлівна, а 1957 року піонервожатим прийнято Годія Романа Васильовича (сьогодні - це сім'я пенсіонерів і всіма шановані в селі вчителі).

Наказом №105 від 29 липня 1955 року призначено директором Микус Софію Андріївну, а з 1 лютого 1956 року - Рівну (Каришин) Валентину Дем'янівну.

Стабільність у керівництві школою стає з призначення на посаду директора Гончарової Ніни Олександрівни з 20 листопада 1956 року.

З 1 жовтня 1959 року школа стала восьмирічною. Район тоді був Івано-Франківський... У цей період діти горнулись до знань, до книги, до вчителів, адже це були повоєнні роки. Бідні, але дружні діти. Що характерно, дівчата на перервах завжди співали, збираючись у коло, зимою у «великому» коридорі, а у теплий час - на подвір'ї. Хлопці ж грали у футбол, волейбол, теніс. Команда школи перемагала і в районних, і в обласних змаганнях з легкої атлетики. Мали свою форму з вишитою емблемою. Вся школа готувала команду і вболівала. Були перемоги на олімпіадах художньої самодіяльності, особливо відзначився хор (кер. Годій Р.В.)

Шефами школи був клуб трамвайників: учнів та вчителів запрошували на вистави; допомогли поставити танці, зокрема, білоруський танець «Бульба» (і вкотре отримали призове місце).

Довгих десять літ, з 1961 року по січень 1982 року, очолював колектив школи Громик Михайло Васильович. Завучами почергово ставали Гикавець І.Д., Каришин В.Д., Квасниця О.П.

У 1969 році до школи приїхала інспекторська перевірка з Яворівського райвно на чолі з завідуючим Юрієм Саєм. На заключній нараді він сказав: «Ми були в багатьох добре обладнаних школах. Ви працюєте в такій «розвалюсі», але працюєте значно краще, ефективніше, ніж вони. Я вами захоплююсь і бажаю працювати ще краще» (із спогадів Годій (Мірки) К.П.)

...Різні були часи. На Великодні свята вчителі збирали учнів у школу, щоб проводити військово-патріотичну гру «Зірниця», на Новий рік ходили з радянськими вертепами...

А скільки часу довелося працювати з учнями у колгоспі: полоти чи збирати льон, обробляти чи виривати буряки, збирати картоплю. Потім треба було «наздоганяти» прогаяне, адже у знаннях учнів не могло бути прогалин...

Розвивалась художня самодіяльність: шкільному хору не було (керівник Годій Р.В.). Мали їхати і на республіканський огляд, але не дозволила завідуюча освітою Ганна Соколовська. Як-не-як вони ходили колядувати і були спіймані «на гарячому» (як посміли!) тодішнім уповноваженим райкому партії Юрієм Падяком. За це були «покарані».

У 1980 році праця, започаткована скоріше, не стихала. Діти мали гаряче харчування. Учителі-предметники відкривали класи-кабінети.

Із січня 1982 року по квітень 1986 року директором школи працював Пітко Ярослав Михайлович, заступником - Квасниця О.П. Колектив прийняв цю звістку добре, адже він був учнем школи.

Вчителям дуже хотілося хоч щось змінити на краще у старенькій школі, яка складалася із п'яти корпусів та ще й у двох селах. Село Заверешиця - два корпуси. В одному розташовані 2 класні приміщення, а в іншому - їдальня (не зовсім пристосоване приміщення). Шкільного подвіря, як такого, не було. Це була прохідна зона. Село Зушичі - два корпуси. У центральному - кабінет директора, учительська, 4 малесенькі класні приміщення. У другому корпусі була бібліотека, майстерня, ще одне класне приміщення та кабінет піонервожатої. Почали з оформлення приміщення, благоустрою. Всюди була сирість, холод, стеля напівзігнила, підлога провалювалася. Опалення пічне, палили вугіллям, в класах було темно і холодно. Двері ні в одному приміщенні добре не закривались, на них була енна кількість фарби за багато років.

Продовжилось будівництво школи, фундамент якої залито ще за попереднього директора Громика М.В. Пітко Я.М. разом з батьками та учнями піднімав фундамент вверх, навозив цеглу, панелі. Звели стіни першого поверху. Але сьогодні - це незавершене будівництво.

У 1985 році стала сенсація. Вперше кубок військово-спортивної гри «Зірниця» здобула восьмирічна школа. Це була наша.

Зусиллями Пітка Я.М. і всього колективу, який на той час значно омолодився, наша школа знову піднялася на вищий рівень, вже тепер у Городоцькому районі. Ярославу Михайловичу запропонували перейти на інспекторську посаду, а згодом - завідувачем відділу освіти Городоцького райво.

Із 4 квітня 1986 року школу очолює Рибак Марія Іванівна, а приміщення й надалі розташовані у 5 корпусах сіл Заверешиця і Зушичі. Добре зважила всі за і проти. У 1987 році звернулася до голови колгоспу «Заповіт Леніна» Матейка Мирослава Івановича, який погодився на фінансування проекту, а головний архітектор Львівської залізниці (шефи) Сивенький Роман Павлович спроектував школу за всіма тодішніми вимогами і по нашому заказу. Зимою 1988 року проект на нову школу був готовий.

1 вересня 1989 року школа отримує статус основної школи, а через 9 років 1 вересня 1998 року - середньої.

Закладка каменю на нову школу відбулась погожого червневого дня 1990 року. Учні, батьки, жителі, гості раділи і вірили: школа буде.

Врочисту закладку капсули із напуттям нащадкам виконали начальник «Райагробуду» Пшик Остап Андрійович і голова колгоспу Мирослав Іванович Матейко. Не вірили очам, розум не міг осягнути того, що школа все-таки буде.

Освячення місця провів отець Василь Черепанич. Запевнення у тому, що школа буде дали: голова виконкому Повітненської сільської ради Богдан Ярославович Пиріг, завідуючий районним відділом народної освіти Пітко Ярослав Михайлович, голова батьківського комітету Яремус Петро Іванович. Гостей вітали хлібом-сіллю учні та випускниця Оля Василів (Кисельова), сьогодні - вчитель історії нашої школи. Незважаючи на спекотливу погоду, свято тривало довго і ніхто не поспішав розходитись.

Будівництво школи розпочиналось і призупинялось. А ми і далі ходили до старенької школи-розвалюхи, обшарпаної вітром і часом. У будівництві багато допомагали батьки та учні. Розуміли, сприяли Пітко Я.М., Гадзало Я.М., Стасів О., Попко І.В., Пшик О.О., Кірпа Г.М., Яремус П.Неодноразово писалися листи, стукали у двері і, що дуже приємно згадувати, завжди було відчинено.

Саме ці люди розуміли, що тільки щаслива дитина зробить щасливою свою родину і державу, врятує світ. Боляче і прикро було кожного Першовересня, коли діти знову і знову йдуть сухими вибоїнами або грузьким болотом до стареньких, як хати-мазанки, приміщень, де дах як решето, а грибок поразив стіни аж по вікна. Бракувало коштів, а знаходити їх допомагав депутат обласної ради, колишній директор і житель Заверешиці Пітко Я.М.

Святкове Богослужіння з нагоди Першовересня, освячення новобудови Храму Науки проводять отець Греділь Степан та отець Черепанич Василь. Величаво звучать церковні пісне співи з уст церковного хору церкви св.Петра і Павла у с.Заверешиця. Символічний ключ від новозбудованої школи вручив директору Рибак М.І. та першокласникам Кацюба П. 24 великих мрійники повела у світ прекрасного, у світ науки Штих (Маєр) Наталія Романівна. А перших 22 випускників у життєву дорогу провела Кіргач Ірина Михайлівна у 2000 році. Наказом № 56 від 20 червня 2000 року Назаревич Ользі Степанівні вручається атестат особливого зразка та «Золота медаль» (перша!) за особливі успіхи у навчанні.

До творчого звіту, присвяченого 10-ій річниці незалежності України, педколектив, учні, батьки підійшли з вагомими здобутками. Школа з 1 листопада 2001 року отримала власну назву «Берегиня», як справді осередок родинності, збереження традицій народу, примноження здобутків поколінь. Ідеї-пошуки вчителів привели до того, що сьогодні маємо власний Гімн школи (слова і музика наших колишніх вчителів Кіш Н.М., Рибака В.Є.), Герб, що символізує результат праці - успішну дитину, шкільні заповіді, грамоту. Ми маємо своє обличчя, надбання і хочемо, щоб школа не зупинялася у своєму розвитку.

У 2006 році було створено групу з короткотерміновим перебуванням, яка у 2007 році переросла у садочок «Сонечко», а з 21 березня 1916 року школа отримала статус НВК «Берегиня».

На шкільному подвір'ї красується пам'ятник великому Кобзарю Т.Г. Шевченку, урочисте освячення якого відбулося 1 вересня 2009 року у 10-річницю з дня відкриття нашої школи за сприяння відділу освіти Городоцької РДА ( керівник Більовський В.М.). Меценатами стали Паньків Я.М., Пітко Я.М.

Ще однією спільною справою громади та парафіян під мудрим керівництвом о. Василя Черепанича на подвір'ї школи першовересневого дня 2016 року відкрито невеличкий храм - каплицю Цариці Небесної.

Школярі відслідкували педагогічні стежини вчительських династій: Пітко - Кіргач - Дякунчак, Наливайко - Дудяк - Дуда, Каришин - Рівна - Пивовар - Николишин (стенд «Шкільні династії»).

Започаткувала вчительську династію Пітко - Кіргач - Дякунчак Пітко Ольга Іванівна - вчитель початкових класів з 1964 по 1984 роки. Навчає і словом і серцем школярів рідної мови та літератури дочка Кіргач (Пітко) Ірина Михайлівна з 1974 року. Має звання «учитель-методист», а з 2006 року призначена заступником директора з навчально-виховної роботи. Слід відмітити віхи життя Пітка Ярослава Михайловича (сина), який з 1982 по 1986 роки працював директором школи, пізніше - інспектором та завідувачем Городоцького райво, заступником начальника Львівського облуно, заступником голови Львівської обласної ради, першим заступником Голови Львівського обласного проводу РУХу. Сьогодні - голова Львівського обласного об'єднання Всеукраїнського товариства «Просвітва». Завжди оправдовує дану йому довіру, вміє об'єднати навколо себе широке коло людей, патріот рідного краю. Гарячими серцями молодого покоління є внучки: Дякунчак (Кіргач) Леся Ярославівна вчитель початкових класів з 1997 року; Пітко Світлана Богданівна вчитель історії, а на даний час - методист з позашкільної освіти при ЛОІППО.

Родоначальником вчительської династії Наливайко - Дудяк - Дуда є Наливайко Ганна Григорівна вчитель початкових класів з 1955 по 1985 роки. Її дочка Дудяк Ірина Володимирівна працювала вчителем математики з 1967 по 2009 рік. Внучка Дуда Надія Богданівна працює у нашій школі вчителем початкових класів з 1992 року.

Родоначальниками вчительської династії Каришин - Рівна - Пивовар - Николишин були Каришин Богдан Іванович вчитель німецької мови та праці з 1940 по 1981 роки, його дружина Рівна Валентина Дем'янівна вчитель математики, фізики, заступник директора школи з 1952 по 1984 роки. Продовжувачами вчительського роду стали Пивовар Ольга Богданівна (дочка) директор МАМ ім. Андрусіва М.Городка з 1993 року. Николишин Богдана Богданівна (дочка) вчитель російської мови, Николишин Мирон Михайлович вчитель математики. Пивовар Анатолій Вікторович (внук) з 2009 року є керівником гуртка у Городоцькій МАМ ім. Андрусіва.

Перші підсумки роботи...

Мета діяльності музею полягає в залученні молодого покоління до вивчення та збереження історико-культурної спадщини нашого народу, у формуванні в учнів поваги до нашого минулого, зокрема до історичного минулого свого села, району, області.

Головними завданнями музею є: сприяння удосконаленню навчально-виховного процесу у школі; допомога педагогічному колективу школи у впровадженні нових нетрадиційних форм роботи з учнями; заохочення учнів до вивчення історії, етнографії, побуту, суспільного життя, культури українців.

У музеї ведеться така робота: освітньо-виховна робота серед учнівської молоді, участь у районних, обласних, всеукраїнських заходах; збирання і зберігання матеріалів, що ілюструють історію села; співпраця з профільними музеями Городоччини; створення та поновлення експозицій та виставок; використання експозицій музею в навчально-виховному процесі та науково-дослідницькій роботі; проведення екскурсій для учнів школи, гостей, жителів села.

Робота школи неодноразово висвітлювалася у засобах масової інформації з 1989 року у педагогічній газеті Львівщини «Основа», районній газеті «Народна думка» та на сайті районного відділу освіти horodokrvo@gmail.com.

Представники Львівського телебачення, 24 каналу в освітянських програмах розповідали про діяльність вчительського та учнівського колективів.

Впродовж десяти років живе практика написання родоводів, гаслом яких є: «Мої герої у моєму роді». Створено відеофільми: «Учительська династія родини Дуди», «Охорона праці та навколишнього середовища» (І місце в області), «Школа - родина любові» (районне свято «Розумники й розумниці - 2015» проведене зусиллями школярів, вчителів, батьків) та відеофільм урочистої академії, присвячений 60-ій річниці відходу в Царство Небесне Блаженного священномученика о. Романа Лиска.

Колектив школи став переможцем ювілейного Загально-національного проекту «Флагмани освіти і науки України», нагороджений грамотою та медаллю.

Музей і надалі зростає: збагачуються колекції, розширюються експозиційні відділи. Рада музею планує проводити музейні уроки, екскурсії, виставки; організовувати зустрічі і служити справі виховання під гаслом «Хто не пам'ятає минулого, той не вартий майбутнього».

Теплом і вдячністю віє від слів учнів школи, батьків, що залишають на згадку втілення подяки «Берегині» у спогадах, віршах, малюнках чи піснях.

Спогади:

«Радий був бути у Вашій школі, виступити перед дітьми. Ще більше буду задоволений, коли мій виступ дасть щось дітям» (Юрій Шухевич, 7 лютого 2000р.)

«Душа переповнена думками, а як їх висловити? Вдячна долі, що півстоліття (і більше) тому привела мене доля на цю благословенну землю. То була моя перша щаслива життєва пристань. Тоді ще молодою я бачила турботу, любов і шану добрих людей - батьків і їх дітей, учнів. Вони турбувалися про мене, як про рідну. І здається, кровними зв'язками я була зв'язана з ними все своє свідоме життя. Такою ж сердечною теплою зустріччю став день 22 червня 2003 року... Сердечно вдячна своїм випускникам за шану, любов, за те, що хотіли зустрітись зі мною; за те, що виросли добрими, людяними, працьовитими. Я захоплена чудовим приміщенням нової школи, вдячна долі, що бачу її в розквіті, а очолює її розумний, енергійний, творчий керівник, шановна Марія Іванівна Рибак. Вірю, що надійно поведе вона і колектив у велике плавання... А школярі, здобувши міцні знання, виростуть справжніми патріотами рідної України і піднесуть заслужену славу своєї школи та батьків». (Великопольська (Ганиш) Юлія Петрівна, вчителя української мови та літератури, 22 червня 2003р.)

«Щасливі, що відвідали вашу школу, дізналися про тепло Ваших сердець, прекрасні звичаї та традиції. Дякуємо, що не мали нас за гостей, а дозволили відчути себе частиною родини» (Задорожня Г.В., Луганська обл., м.Кіровськ, багатопрофільна гімназія, 9 січня 2006р.)

«Від глибини серця складаємо подяку чудовому колективу школи за величаве вшанування пам'яті Блаженного священномученика Романа Лиска. Ми зворушені, втішені і вдячні за все урочисте дійство. А також захоплені станом школи, активністю педколективом та чудовими учнями. Дай Боже і надалі так плідно працювати і творити» (Родина Лисків-Карпяків, Курчиків, 25 серпня 2009р.)

«Вдячний за зустріч. Цікаві розмови, щирі слова, теплі усмішки додають нам віри у перемогу. Ми вражені родинною теплотою, яку подарував нам колектив школи...Ми ніби вернулися в дитинство, забувши тривожні воєнні будні. Мирного Вам неба. Цінуйте життя!» (Грицак Михайло, 24 механізована бригада ІV батальйон ЗРАБ, Грицак Любомир, 14 О.М.Б., 14 жовтня 2015 р.).

Школа працює на вістрі часу, має нові цікаві ідеї, своє обличчя, надбання. «Берегиня» - це родина і рідня, де добре і затишно всім.